Як темно стало. Десь сонце скрилось.<br />
Глуха стежинка у морок кличе;<br />
Між сірих грабів берези білі –<br />
Як похоронні свічі.

Збуджаю пущі, повні дрімоти,<br />
Тривожу думи конвалій.<br />
Дерева шепчуть: "Мандрівче, хто ти?<br />
Невже ти підеш ще далі?"

1927

З книги "Вересень"