Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.

Моя ніч — ніби голка в горлі вічна.<br />
Я собі підчепив тут одну хворобу.<br />
Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця психічна хвороба, тобто кохання,<br />
всі ознаки її описав Авіценна:<br />
не дає зітхнути синдром махання<br />
і потреба здохнути здоровенна.

Я нормально писав непогані вірші,<br />
міркував про найтоншу тканину прози,<br />
а тепер мої рими щоразу гірші<br />
і до "прози" римуються в мене "сльози".

І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну<br />
без повітря, світла, тепла, привіту.<br />
Я розклав оцю журбу многотрудну<br />
на півкулях мозку, мов карту світу.

Помолися ж за мене в кватирку Божу —<br />
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.<br />
Я з розпуки тут ошаліти можу —<br />
вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.

Любий друже, приїдь, порятуй і вибав!<br />
Привези мені морфій, тютюн і тишу.<br />
Я конаю тут, як остання риба.<br />
А про інше все ще тобі напишу.