я уявляв собі смерть не такою<br />
наївно вірив<br />
що нестямний орґазм страху<br />
рвучко жбурне мене<br />
поза межі болю

а насправді все чую

все бачу

але ж достоту мертвяк

ні застогнати<br />
ні затремтіти<br />
ані рухнутися

ніби просяклий страхом і терпінням<br />
став персонажем баєчки<br />
про доктора тульпа<br />
і лиш доходяга студентик<br />
длубається мені в мозку якоюсь хріновиною

дивлюсь на його бридку пику<br />
на його допотопну одежу<br />
злорадствую

він ще мабуть нецілований

і від цього стає трохи легше

якщо взагалі може бути легше<br />
коли тобі бабраються в мізках

я знаю всі вади професора<br />
старого і лисого як коняка<br />
знаю похмурі жарти студентів<br />
мені вгризлися в пам'ять<br />
навіть безглузді медичні терміни<br />
якими нібито вкрите<br />
моє перемучене тіло<br />
приречене на відкриття<br />
щораз вишуканіших<br />
букетів тортур