Я пам'ятаю: у забої<br />
рубали вугіль шахтарі,<br />
де каганець боровся з тьмою,<br />
як промінь ранньої зорі.

Там, над землею, неба шати,<br />
весняних сповнені окрас.<br />
Як важко лежачи рубати<br />
блискучий вугіль раз у раз!

Але повіяв на дороги<br />
свободи вітер весняний,<br />
і шахтарям на допомогу<br />
прийшли машини у забій.

Вони помножили нам сили<br />
за щастя в трудовій борні,<br />
і кайла крицю замінили<br />
комбайна мускули стальні.

Як сон далекий, рабства роки...<br />
Погаснув каганець блідий,<br />
і сяйва денного потоки<br />
прийшли з машинами в забій.

Немов пройшли весняні грози<br />
у штреках, темних і глухих...<br />
Гуркочуть там електровози,<br />
де коногона свист затих.

Іде шахтар. У нього сяб<br />
маленьке сонце на чолі.<br />
І серце піснею вітає<br />
Атланта рідної землі.

За день у ночі горобині<br />
він бився з тьмою недарма.<br />
Це він, на радість Батьківщині,<br />
всю землю на плечах трима.

1956