Я пам'ятаю голоси...
Я пам'ятаю голоси...
Я пам’ятаю голоси,<br /> Станційне плетиво предметів,<br /> і сутінки, які росли<br /> поміж пекарень і буфетів.
І сонце соком із цитрин<br /> розмащувалось по одежі,<br /> випалюючись, як бензин,<br /> ховалось за вокзальні вежі.
Й відчувши цей прогірклий смак,<br /> нічні коханки і мисливці<br /> ділили цукор і табак,<br /> немов вори на пересилці.
І підшивав старий торчок<br /> з шинелі зрізані нашивки,<br /> і теплі хмари вздовж річок<br /> пливли на кримські перешийки.
І озирнувшися нараз<br /> посеред тиші і огрому,<br /> я пригадав раптово вас<br /> і говорив собі самому,
що в цьому остиганні доль<br /> усе вирішує випадок,<br /> що чорна квітка алкоголь<br /> вам виростає між лопаток,
що кожного, хто стереже<br /> в цій тиші потяги товарні,<br /> по смерті пом’януть лише<br /> колійники на сортувальній,
що в мить, коли я відійду<br /> за бризками нічних припливів,<br /> вони оглушать пустоту<br /> сигналами локомотивів,
і що поштові багажі<br /> лежатимуть в станційних залах,<br /> криваві й гострі,<br /> як ножі,<br /> як перець,<br /> як смола на шпалах.