Я, мабуть, нагло пропаду,<br />
як гине слід звіриний в дебрях.<br />
Усе, що мав, я геть продув,<br />
шкода виводить кредит-дебет.

Тільце дитяче зеленцем<br />
дими їдкі мені зв'ялили.<br />
Як гляну долі у лице,<br />
туск на душі гірчить полинний.

Жага зарання й без пуття<br />
мене вчепилась — приведеться ж!<br />
Тепер мордує каяття:<br />
було б заждати років десять.

Малим я маминих наук<br />
не слухав, неслух, анітрішки,<br />
а згодом, сирота-шпурлюк,<br />
з учителя вже строїв смішки.

О юнь моя, зелений гай!<br />
Гадалось, будеш ти вічиста...<br />
Тепер тужи і наслухай,<br />
як шелестить усохле листя.