З ума зведе мене, жадана,<br />
Ця справжність ласк, ця повна добрість,<br />
Ця суть віддання і владання.

Чолом пірнувши в твоє лоно,<br />
Відчайно, рвійно, тужно, спрагло<br />
Молю: відмов мені, мадонно!

Жени у ніч мене, у безвість,<br />
Мій жар згаси погорди льодом,<br />
Глумом верни мені тверезість.

Жага — тиран, життя — катівня,<br />
Блаженства мить стає прокльоном!<br />
Тікаю — з надміру хотіння.

Цю плоть твою в розкішній дрожі<br />
Волію бачити в минулім —<br />
На спогадів духмянім ложі.

А на сторожі всіх незвідань<br />
Краси хранительку поставлю —<br />
Сувору й непідкупну Віддаль.

Я мрію збережу прекрасну<br />
Про жінку, що мене кохає<br />
I що її навіки прагну.