1

І знов… – блаженна тиша нив<br />
і в неосяжнім полі-морі<br />
вітрів розпещених приплив<br />
на беріг вечора…<br />
…і зорі.

Вся синьоока, темна ніч,<br />
– як молодість твоя ваблива…<br />
… тепло вечірніх наших стріч<br />
і слів ласкавих, слів щасливих.

2

Трюмо… Парфум пахтіння ніжне…<br />
І оксамит старий… старе саше…<br />
І слів і рук ласкава, тепла збіжність,<br />
– Щоб болю не торкнутися лише б.

Текли зповільна нам оці години,<br />
як час, як води… Як усе життя!..<br />
Як давнього ті темнії глибини,<br />
останні вже. Навік. Без вороття…

3

І знов людей – вітрів нестримні – дикі орди<br />
– тесальники землі – пани і торбарі<br />
І погляд ваш… уст виріз такий гордий —<br />
герб зорь, Стрілець над нами угорі…

Це б цілувати рук слабких і диких<br />
останні пута… Пити уст гірких<br />
і слів гірких, звичайних слів, великих<br />
останньої отрути ясний гріх…

4

…І ніч прийде… і знову путь…<br />
страшна, таємная, незнана…<br />
А нам в цій тиші не зідхнуть,<br />
ні випростатись нам, – кохана!

І біль такий. Останній біль!<br />
– то ж чуть, як плине місяць, зорі…<br />
Чекає бурь мовчання піль —<br />
і стигнуть дні шкляні, прозорі…

5

В цю мертву тишу, в ніч німу<br />
прийде, – постукає у двері<br />
нахабний ворог… Де ж візьму?<br />
І з ким піду?.. І де тепер ви?..

Це вам ні свят, а ні музик! —<br />
серпи, ножі вам, діти горя!<br />
І ваш слабкий, розпучний крик<br />
десь, в тім незбагнутім просторі…

6

…І вже щербата і безсила пристрасть…<br />
і серце, – моє серце на піску,<br />
мов хижа риба… Блискавиці бистрі<br />
із миті в мить…<br />
І бурі у танку…

А ваших уст той гордий, скорбний виріз…<br />
Долоні теплої пестлива глибина!<br />
(Ці дні останні – неможливий вираз…)<br />
І знову, біль – останній крик, – вже з дна!..