І все-таки до тебе думка лине,<br />
Мій занапащений, нещасний краю,<br />
Як я тебе згадаю,<br />
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,<br />
А тяжчого від твого не видали,<br />
Вони б над ним ридали,<br />
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, —<br />
Країна ціла може в них втопитись;<br />
Доволі вже їм литись, —<br />
Що сльози там, де навіть крові мало!

1895