І мертвим, і живим, і ненарожденним...
І мертвим, і живим, і ненарожденним...
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ *<br /> ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
<blockquote>Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавижу, ложь есть.<br /> Соборное послание Иоанна Глава 4, ст. 20.</blockquote>
І смеркає, і світає,<br /> День божий минає,<br /> І знову люд потомлений<br /> І все спочиває.<br /> Тільки я, мов окаянний,<br /> І день і ніч плачу<br /> На розпуттях велелюдних,<br /> І ніхто не бачить,<br /> І не бачить, і не знає —<br /> Оглухли, не чують;<br /> Кайданами міняються,<br /> Правдою торгують.<br /> І господа зневажають, —<br /> Людей запрягають<br /> В тяжкі ярма. Орють лихо,<br /> Лихом засівають.;:<br /> А що вродить? Побачите,<br /> Які будуть жнива!<br /> Схаменіться, недолюди,<br /> Діти юродивії<br /> Подивіться на рай тихий,<br /> На свою країну!<br /> Полюбіте щирим серцем<br /> Велику руїну!<br /> Розкуйтеся, братайтеся!<br /> У чужому краю<br /> Не шукайте, не питайте<br /> Того, що немає<br /> І на небі, а не тільки<br /> На чужому полі.<br /> В своїй хаті своя й правда,<br /> І сила, і воля.
Нема на світі України,<br /> Немає другого Дніпра;<br /> А ви претеся на чужину<br /> Шукати доброго добра,<br /> Добра святого. Волі! волі!<br /> Братерства братнього! Найшли,<br /> Несли, несли з чужого поля<br /> І в Україну принесли<br /> Великих слов велику силу,<br /> Та й більш нічого. Кричите,<br /> Що бог создав вас не на те,<br /> Щоб ви неправді поклонились!..<br /> І хилитесь, як і хилилисьі<br /> І знову шкуру дерете<br /> З братів незрящих, гречкосіїв;<br /> І сонця правди дозрівать<br /> В німецькі землі, не чужії,<br /> Претеся знову!.. Якби взять<br /> І всю мізерію з собою,<br /> Дідами крадене добро,<br /> Тоді оставсь би сиротою<br /> З святими горами Дніпро!<br /> Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,<br /> Щоб там і здихали, де ви поросли!<br /> Не плакали б діти, мати б не ридала,<br /> Не чула б у бога вашої хули.<br /> І сонце не гріло б смердячого гною<br /> На чистій, широкій, на вольній землі.<br /> І люди б не знали, що ви за орли,<br /> І не покивали б на вас головою.<br /> Схаменіться! Будьте люди,<br /> Бо лихо вам буде!<br /> Розкуються незабаром<br /> Заковані люди.<br /> Настане суд, заговорять<br /> І Дніпро і гори!<br /> І потече сторіками<br /> Кров у синє море<br /> Дітей ваших... І не буде<br /> Кому помагати:<br /> Одцурається брат брата<br /> І дитини мати.<br /> І дим хмарою заступить<br /> Сонце перед вами,<br /> І навіки прокленетесь<br /> Своїми синами!<br /> Умийтеся! Образ божий<br /> Багном не скверніте.<br /> Не дуріте дітей ваших,<br /> Що вони на світі<br /> На те тільки, щоб панувать...<br /> Бо невчене око<br /> Загляне їм в саму душу<br /> Глибоко! глибоко!<br /> Дознаються небожата,<br /> Чия на вас шкура,<br /> Та й засудять, — і премудрих<br /> Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,<br /> То й мудрість би була своя.<br /> А то залізете на небо:<br /> — І ми — не ми, і я — не я!<br /> І все те бачив, і все знаю:<br /> Нема ні пекла, ані раю,<br /> Немає й бога, тільки я!<br /> Та куций німець узлуватий,<br /> А більш нікого!.. — Добре, брате,<br /> Що ж ти такеє?<br /> — Нехай скаже<br /> Німець. Ми не знаєм. —<br /> Отак-то ви навчаєтесь<br /> У чужому краю!<br /> Німець скаже: — Ви моголи. —<br /> — Моголи! моголи! —<br /> Золотого Тамерлана<br /> Онучата голі.<br /> Німець скаже: — Ви слав'яни.<br /> — Слав'яни! слав'яни!<br /> Славних прадідів великих<br /> Правнуки погані!<br /> І Коллара читаєте<br /> З усієї сили,<br /> І Шафарика, і Ганка,<br /> І в слав'янофіли<br /> Так і претесь... І всі мови<br /> Слав'янського люду —<br /> Всі знаєте. А своєї<br /> Дастьбі... Колись будем<br /> І по-своєму глаголать,<br /> Як німець покаже<br /> Та до того й історію<br /> Нашу нам розкаже.<br /> Отоді ми заходимось!<br /> Добре заходились<br /> По німецькому показу<br /> І заговорили<br /> Так, що й німець не второпа,<br /> Учитель великий,<br /> А не те, щоб прості люди,<br /> А гвалту! а крику!<br /> — І гармонія, і сила:<br /> Музика та й годі!<br /> А історія!.. Поема<br /> Вольного народа!<br /> Що ті римляни убогі!<br /> Чорт зна що — не Брутиі<br /> У нас Брути! і Коклеси!<br /> Плавні, незабуті!<br /> ( У нас воля виростала,<br /> Дніпром умивалась,<br /> У голови гори слала,<br /> Степом укривалась! —<br /> Кров'ю вона умивалась,<br /> А спала на купах,<br /> На козацьких вольних трупах,<br /> Окрадених трупах!<br /> Подивіться лишень добре,<br /> Прочитайте знову<br /> Тую славу. Та читайте<br /> Од слова до слова,<br /> Не минайте ані титли,<br /> Ніже тії коми —<br /> Все розберіть... Та й спитайте<br /> Тоді себе: що ми?..<br /> Чиї сини? Яких батьків?<br /> Ким? За що закуті?..<br /> То й побачите, що ось що<br /> Ваші славні Брути:
Раби, підніжки, грязь Москви,<br /> Варшавське сміття — ваші пани,<br /> Ясновельможнії гетьмани.<br /> Чого ж ви чванитеся, ви!<br /> Сини сердешної Украйни!<br /> Що добре ходите в ярмі,<br /> Ще лучче, як батьки ходили?!<br /> Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,<br /> А з їх, бувало, й лій топили.<br /> Може, чванитесь, що братство<br /> Віру заступило?<br /> Що Синопом, Трапезонтом<br /> Галушки варило?<br /> Правда!.. Правда, наїдались,<br /> А вам тепер вадить.<br /> І па Січі мудрий німець<br /> Картопельку садить,<br /> А ви її купуєте,<br /> Їсте на здоров'я<br /> Та славите Запорожжя.<br /> А чиєю кров'ю<br /> Ота земля напоєна,<br /> Що картопля родить?<br /> Вам байдуже. Аби добра<br /> Була для городу!<br /> А чванитесь, що ми Польщу<br /> Колись завалили!..<br /> Правда ваша: Польща впала,<br /> Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили<br /> Батьки за Москву і Варшаву,<br /> І вам, синам, передали<br /> Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна<br /> До самого краю.<br /> Гірше ляха свої діти<br /> Її розпинають.<br /> Замість пива праведную<br /> Кров із ребер точать.<br /> Просвітити, кажуть, хочуть<br /> Материні очі<br /> Современними огнями.<br /> Повести за віком,<br /> За німцями, недоріку,<br /> Сліпую каліку.<br /> Добре! Ведіть, показуйте!<br /> Нехай стара мати<br /> Навчається, як дітей тих<br /> Нових доглядати.<br /> Показуйте!.. За науку<br /> Не турбуйтесь! Буде<br /> Материна добра плата:<br /> Розпадеться луда<br /> На очах ваших неситих;<br /> Побачите славу,<br /> Живу славу дідів своїх<br /> І батьків лукавих.<br /> Не дуріте самі себе!<br /> Учітесь, читайте,<br /> І чужому научайтесь,<br /> Й свого не цурайтесь.<br /> Бо хто матір забуває,<br /> Того бог карає,<br /> Того діти цураються,<br /> В хату не пускають.<br /> Чужі люди проганяють,<br /> І немає злому<br /> На всій землі безконечній<br /> Веселого дому.<br /> Я ридаю, як згадаю<br /> Діла незабуті<br /> Дідів наших. Тяжкі діла!<br /> Якби їх забути,<br /> Я оддав би веселого<br /> Віку половину.<br /> Отака-то наша слава,<br /> Слава України.<br /> Отак і ви прочитайте,<br /> Щоб не сонним снились<br /> Всі неправди, щоб розкрились<br /> Високі могили<br /> Перед вашими очима.<br /> Щоб ви розпитали<br /> Мучеників: кого, коли,<br /> За що розпинали?<br /> Обніміте ж, брати мої,<br /> Найменшого брата, —<br /> Нехай мати усміхнеться,<br /> Заплакана мати.<br /> Благословить дітей своїх<br /> Твердими руками<br /> І діточок поцілує<br /> Вольними устами.<br /> І забудеться срамотна<br /> Давняя година,<br /> І оживе добра слава,<br /> Слава України,<br /> І світ ясний, невечерній<br /> Тихо засіяє. ....<br /> Обніміться ж, брати мої,<br /> Молю вас, благаю!
14 грудня 1845 В'юнища
<blockquote class="cita" style='text-align:left'>* Згідно до сучасної орфографії української мови правильним буде написання "ненародженим", але в першодруку та в оригіналі Тарас Григорович використав написання "ненарожденним"</blockquote>