І час далекий, і земля далека,<br />
А пам'ятаю все. Маленький двір,<br />
Страпата стріха. На гнізді лелека<br />
Задумався. В саду ласкавий мир.

Ласкавий мир в вечірньому промінні,<br />
Ласкавим світлом дихає ясмин,<br />
І двох тополь високих довгі тіні<br />
Перелягли верхівками ослін.

І от виходить мати молода<br />
І до куща звертає зір щасливий,<br />
І ламле цвіт, і повідaє в співі,<br />
Що тихо йде Дунаєва вода.

І що ніде нема Дунаю краю.<br />
Я слухаю і забуваю світ,<br />
А біля мене невидимий кріт<br />
Землі кругляву купку зворушає.

Далеко він, той вечір, і не встане<br />
Сіяти знов над світом молодим;<br />
Ні паростком не похитне малим,<br />
Ні зглибока ув очі не погляне.

Навіщо ж він, як марево, як мрево,<br />
Весь вік стоїть у спогаді моїм?<br />
О пам'яте! Ти мов розкішне древо,<br />
Поставлене над горбиком німим.

1938

З книги "Поезії"