Доньці Джіні

Листопад облетів, а грудень все не бризне<br />
Блискітками сніжинок в небесах.<br />
Вполудне пахне хмарами білизна,<br />
Що у дворі на линві промерза.

І грядка, скопана жовтневою порою,<br />
Взялась грудневою морозною корою<br />
І не лоскоче нюха перегнійно-трав'янисто,<br />
А пахне мертво — крейдяно-вапнисто.

І гілка — осокора перемерзлого рука,<br />
Також вапнисто-біла й крейдяно-крихка.<br />
Вона потріскує злегка на вітрі,<br />
Немов із холодом заповзялась на витрим.

Та кожнодень, немов за розкладом, вполудне<br />
Тут дійство твориться наявне, необлудне —<br />
Сюди із затишних і теплих гнізд<br />
Дроздиха сіра прилітає й дрізд,

І як на гойдалці вмостившись на гіляці,<br />
Вони голівки починають нахиляти<br />
І, як годиться птахам, в одне око<br />
На мерзлу грядку дивляться звисока.

І, глянь — дівчатко у червонім кожушку,<br />
У білій шапочці із заячого пуху,<br />
Подвір'ям з хати пробіга щодуху<br />
Із зернами в прозорім з пластики мішку.

І рук щедріша всіх — дитинина рука<br />
Поживу птицям висипа з мішка<br />
На мертву, як бруківка, грядку…<br />
А далі все іде своїм порядком:

Дрозди і горобці спішать насіння їсти,<br />
Дівча радіє і підстрибує на місці.<br />
Це тільки грудень… Ох, не скоро ще, не скоро<br />
В зелений виряд убиратись осокору.