Мовчки насунули хмари<br />
І залягли округи,<br />
І потьмарились одразу<br />
Луки, поля і луги.

Тріпалось листя, мов з ляку;<br />
Гнулись додолу квітки;<br />
Ледве плескалася річка;<br />
Мов повмирали пташки;

Тиша страшна і німая...<br />
Ясно-блискуча стріла<br />
Небом зчорнілим пробігла,<br />
Хмару вогнем обвила;

Мить ще єдина — й одразу<br />
Вдарило громом страшним,<br />
Наче хиталося небо<br />
Й світ захитався із їм.

Ляком пригнічені, ждали<br />
Смерті поля та гаї...<br />
Крапнула крапля і друга —<br />
І полились течії!

Довго з похмурої хмари<br />
Води потопом лились,<br />
Довго громи гуркотіли,<br />
Блискавки в хмарах вились;

Довго здавалось, що небо<br />
Землю втопить завзялось,<br />
Поки аж хмара поблідла,<br />
Високо сонце знялось.

Зазеленіли, засяли<br />
Луки, поля і луги;

Радісно хвиля моторна<br />
Плеще в свої береги;

І голосніш, веселіше<br />
Защебетали пташки,<br />
І запашніше запахли,<br />
Сяючи пишно, квітки.

І до блакитного неба<br />
Вся усміхнулась земля —<br />
Ріки, і гори з лісами,<br />
Луки, степи і поля.

1889