Казка

Жив собі Максим убогий<br />
Коло річки, край села.<br />
Крім дітей та жінки, в його<br />
Тільки курочка була.

Нанесла вона яєчок.<br />
Вже й Великдень ось-ось-ось!<br />
Хоч би кожному яєчком<br />
Розговітись довелось!

Та старий Максим міркує:<br />
"Поїдяться крашанки,<br />
А коли підсипем квочку,<br />
Будуть згодом курочки.

Швидко виростуть курчата,<br />
Навесні почнуть нестись,<br />
От тоді ми поласуєм!<br />
Ласували ж ми колись..."

"Це не можна, — каже мати., —<br />
Не годиться, ні!.. Та як?<br />
Щоб без крашанки Великдень?!<br />
Любі діти, чи не так?"

"Правда!" — діти закричали...<br />
Згодом мати додала:<br />
"Дев'ятнадцять дам під квочку,<br />
Десять буде для стола".

"Хай по-вашому вже буде!" —<br />
Каже з усміхом Максим.<br />
І пішов собі із хати.<br />
Мати вийшла теж за ним,

На город пішли садити,<br />
Та була уже й пора...<br />
В хаті ж праця закипіла:<br />
Малювала дітвора.

Писанки на диво вийшли!<br />
Гриць слона намалював.<br />
Слон звів вгору жовтий хобот<br />
І на сині ноги встав.

Далі взявся за ведмедя.<br />
Вуха білими зробив,<br />
Тулуб синькою побарвив,<br />
Дві ноги почервонив.

А Маруся жовту жабку<br />
Посадила на сучок.<br />
В лапку їй встромила мушку,<br />
В другу — китицю квіток.

Далі діти малювали<br />
Лева, тигра, борсука,<br />
Не забули і овечки,<br />
І лисиці, і вовка.

Дуже гарно у Наталки<br />
Вийшов зайчик на лужку,<br />
Усміхаючись, підносить<br />
Він капусту їжачку.

А найменшенький, Івасик,<br />
Кицьку тільки що кінчив.<br />
Що за мила вийшла кицька!<br />
Ще і стрічку почепив.

Гриць скінчив уже й верблюда:<br />
Височезний, три горби!<br />
Звів він голову угору,<br />
Тягне листя із верби.

Домальовував Івасик,<br />
Та вже в хаті аж гуло!<br />
Діти плигали, сміялись...<br />
Так їм весело було...

Аж у хату батько й мати...<br />
Мати скрикнула: "Ой, жах!<br />
Я ж яєць ще не варила...<br />
Хто?! Пізнаю по очах!!"

Як німі, сиділи діти...<br />
Та всміхнувсь старий Максим:<br />
"Не біда: на тісто підуть!<br />
Я й сире яєчко з'їм...

Так, під квочку дев'ятнадцять<br />
З решти будуть писанки.<br />
Воно, варені смачніші...<br />
Зате маєм малюнки!"

Так, як сказано, й зробили...<br />
Треба йти негайно в хлів!<br />
Всі пішли: і батько, й мати,<br />
Гриць на місці вже сидів.

Бідна квочка так зраділа,<br />
Мальовничим писанкам,<br />
Що, зворушена, й не знала,<br />
Що казати діточкам.

Ось і смеркло. Усі разом<br />
Повечеряли й лягли.<br />
Та заснути чомусь діти<br />
Довго-довго не могли.

Все їм згадувались звірі,<br />
Кожний сам себе питав:<br />
Чи не краще, коли б чорним<br />
Вуха він намалював?..

Або чом живіт ведмедю<br />
Він зеленим не зробив?..<br />
Та голівоньки дитячі<br />
Сон на подушки схилив...

II

Аж три тижні бідна квочка<br />
Пробула на писанках!<br />
Коли б глянули на неї,<br />
Вас пройняв би просто жах!

Як вона змарніла, схудла!<br />
Самі шкіра й кісточки...<br />
Гола... Краще не дивіться<br />
Ви на неї, діточки!..

Тільки серце в неї билось<br />
Усе радісніш, сильніш...<br />
Залишилось ще посидіть,<br />
Почекати тільки ніч!

І коли почувся вранці<br />
У шкарлупу перший стук,<br />
Квочка наче підлетіла<br />
Після довгих, довгих мук!

І, щаслива вся, в повітрі<br />
Враз спинилася вона...<br />
Коли — зирк! Стоїть на спині.<br />
Де? У кого? У слона!

Дійсно: вилупилось першим<br />
Чепурненьке слоненя.<br />
Не занадто ще велике...<br />
Ну, як з доброго коня.

Далі з ревом, криком-риком<br />
Лев вискакує з яйця.<br />
Тихо виліз тигр з-а левом,<br />
Далі лупиться вівця.

За верблюдом нявка-кицька,<br />
Ось і зайчик, і борсук...<br />
Метушаться вовк, лисиця,<br />
Вже і жабка: стук та стук!

Спочатку вжахнулась квочка,<br />
Ледве в безвість не втекла!<br />
Та отямилася згодом<br />
І квоктати почала.

Гриць усе це чув і бачив,<br />
Та не мав чогось страху,<br />
Хоч для більшої безпеки<br />
Зліз обачно на вільху.

Квочка стала хвилюватись,<br />
Малеч кликати на збір.<br />
Сполошилися курчата, —<br />
Всім хотілося надвір.

Перша вийшла з хліву квочка.<br />
Через неї плигнув лев,<br />
Щось зачув, хвостом замаяв<br />
І підняв страшенний рев!

Все замовкло, заніміло...<br />
Наче цілий світ зомлів...<br />
Навіть квочка, рідна мати,<br />
Аж припала до землі.

Коли рев скотивсь поволі,<br />
Громом в прірвах одлунав,<br />
Скочив тигр, роззявив рота<br />
І сказав в повітря: "Няв!"

Далі вибігла лисиця,<br />
Вовк, ведмідь, рябий борсук...<br />
Жабка плигнула з квітками<br />
І найшла на груші сук.

І верблюд з трьома горбами<br />
Вийшов з хліву, подививсь...<br />
Щось було не до вподоби,<br />
І він, плюнувши, скрививсь.

За вівцею вибіг зайчик.<br />
Міг би легко він втекти.<br />
Та кого йому боятись?!<br />
Це ж все сестри та брати!

Без страху підбіг до вовка,<br />
На плече йому схиливсь,<br />
Але вовк зубами клацнув,<br />
І наш зайчик затрусивсь.

Правда, деяким звіряткам<br />
І ніяково було:<br />
В того ока не ставало,<br />
В інших зайве прибуло.

Той примушений скакати<br />
Був лише на трьох ногах.<br />
І дарма четверту ногу<br />
Він шукав по всіх кутках.

Решта всі були здорові,<br />
Раді зеленій траві...<br />
Тільки слон не вліз у двері<br />
І лишився у хліві.

А вкінці і він виходить<br />
З жовтим хоботом у двір...<br />
Тупа синіми ногами<br />
І вгорі спиняє зір!

"А що то сидить на гілці?!<br />
Мамо, зараз же кажіть!"<br />
"Та це. Гриць наш! — каже квочка, —<br />
Він ізлізе й побіжить..."

"Так це він? Зітру на порох!<br />
З мене посміха робить?<br />
Ноги синькою побарвить?!<br />
Жовтий хобот причепить!"

І трубу свою до Гриця<br />
Простягає лютий слон...<br />
Крикнув Гриць — і враз... прокинувсь...<br />
Був, на щастя, це лиш сон...

Всі прокинулись від крику...<br />
Хто кричав — ніхто не зна...<br />
А в хліві куняє квочка...<br />
Що то висидить вона?