(Про все потроху)

Змагайся за допомогою підкупів —<br />
і переможеш усіх.

Лесажів чорт, немов метіль,<br />
Вночі промчався крізь покої,<br />
Схопив мене і зніс на шпиль<br />
Собору діви пресвятої.

Дахівки зняв, щоб показать,<br />
Як коштом голосів продажних<br />
У давній Гранті мріють-снять<br />
Посад доскочити поважних.

Ось видно: Петті й Пальмерстон<br />
Один на одного в газетах<br />
У передвиборний сезон<br />
Збирають бруд, плетуть тенета.

Ось виборець, ось кандидат —<br />
Вві сні вже бачать перемогу;<br />
Побожний кожний супостат<br />
Спокійно спить — і слава богу.

О лорде Г., даремний страх,—<br />
У тебе ж є кмітливі друзі,<br />
І кожен знає, що в чинах<br />
Підвищують лиш по заслузі,

Що ти — начальство, ти — владар,<br />
В твоїх руках усі посади.<br />
Ждучи на тепле місце в дар,<br />
Вони в огонь за тебе раді.

...Гризню покинувши брудну,<br />
Допоки сплять і лорд, і патер,<br />
На студіозусів зирну,<br />
Що їх тут няньчить Альма-Матер.

В комірці ось — хай очманів —<br />
Котрийсь вникав в суть предмета,<br />
Пнучися коштом сну й штанів<br />
До премій університету!

Та й дать би премію пора:<br />
Він ревно зубрить геть до цяти<br />
Всю маячню із-під пера<br />
І докторів, і кандидатів.

При тьмавім світлі гасника<br />
Товче закон він Галілеїв,<br />
В античну метрику вника,—<br />
Скандує ямби і хореї.

А диспути веде лишень<br />
Латиною, хоч в ній не петрає.<br />
Зачах, голодний, день у день<br />
Блукає в нетрях геометрії.

Істориків він не любив,<br />
На їх трактати сил не тратив,<br />
Лиш креслив лінії кутів,<br />
Трапецій, ромбів і квадратів.

Залишим врешті диваку<br />
Ті формули, закони й вірші,<br />
Тепер поглянемо, яку<br />
Розвагу полюбляють інші.

Раби пороків і гульні,<br />
Ці лиш до втіх самих охочі<br />
І, розум топлячи в вині,<br />
У кості ріжуть серед ночі.

Це вам не те що божий глас —<br />
Сектантів-методистів жменя,—<br />
Що, ревно молячись за нас,<br />
Лиш про реформи теревенять.

Забудьмо гордість їх, пиху,<br />
Смиренність вдавану, лукаву,<br />
Облудність їхнього шляху,<br />
Зневажливу й смішну, їй-право.

Уже й світає. На дворі<br />
В ранкові сутінки імлисті,<br />
У білі вбравшись стихарі,<br />
Зчинили гам семінаристи.

І раптом дзвони спроквола<br />
Закалантирили ізрана,<br />
І їм на зміну попливла<br />
Небесна музика органа.

А далі й хору вдарив шквал,<br />
Немов з гармати в мене стрелив,—<br />
Убити може наповал<br />
Спів королівських менестрелів:

І рев, і зойки сатани<br />
У дикім карканні завзятім,—<br />
Нехай і новачки вони,<br />
Од бога милості не ждать їм!

Якби свої псалми Давид<br />
Послухав десь отут в притворі,<br />
Не стерпівши наруги, дід<br />
На порох стер би людоморів.

У давнину тиран-хижак<br />
В неволю взяв синів Іуди.<br />
На ріках вавілонських,— як<br />
І що співать — не знали люди.

А то втяли б якийсь псалом<br />
На той же лад, що й ці тягнули,<br />
Напасники б од них гуртом,<br />
Мов чорт від ладану, чкурнули.

Я розходивсь не на добро,—<br />
Хто все це дочитать захоче?!<br />
Чорнило вийшло, стер перо,<br />
Вже й муза служить неохоче.

Не пурхать більш, мов Клеофас;<br />
Геть зі шпиля старої Гранти:<br />
Мені і вам спочити час,—<br />
На вежі ранок б'ють куранти.

28 жовтня 1806