Границі людства
Границі людства
Коли споконвічний<br /> Святий Отець<br /> В спокої руки<br /> З розкочених хмар<br /> Благословенство перунів<br /> Сіє на землю,-<br /> Я цілую останній<br /> Край одіння його<br /> I трепет дитинний<br /> Чую в груді.<br /> Ні, бо не сміє<br /> З Богом рівнятись<br /> Жадна людина.<br /> Вгору вона знесеться<br /> I зір небесних<br /> Торкнеться чолом,-<br /> Але опори ніде<br /> Стопи не найдуть непевні,<br /> I граються нею<br /> Хмари і вітер.
А стоячи твердо<br /> Міцними кістьми<br /> На утриваленій добре,<br /> Держкій землі,<br /> То мало її,<br /> Щоби дубів<br /> Чи тільки лози<br /> Впoрівень бути.<br /> Що відрізняє<br /> Богів од людей?<br /> Що хвилі без ліку<br /> Пливуть од вишніх,<br /> Вічна ріка:<br /> Нас хвиля підносить,<br /> Покриває нас хвиля,<br /> I тонемо ми.<br /> Коло мале<br /> Наше життя обняло,<br /> I всі покоління<br /> Тривало вкувались<br /> В буття свойого<br /> Ланцюг безконечний.
Переклад М. Ореста