Марно віршів ждете ви од мене,—
Я стомився, знеміг і замовк:
Адже серце — моя Гіпокрена,
Та жаги в ньому висох струмок.
Оспівав би я, будучи давнім,
Ту, чий образ нам Лоуренс дав,
Але панцер утоми — біда в нім —
І уста мені й серце скував.
Вже не пломінь я — попіл холодний.
Бард помер. Пустка в грудях моїх.
Що любив — лиш шаную сьогодні.
Сніг...