Як була після війни розруха,<br />
дядько Білик взяв торбину: що ж,<br />
поки що прощай, ріка Ревуха! —<br />
та й подався із синком за Сож.

Взяв він хліба й солі на дорогу<br />
(бо дорога довга і важка).<br />
Добре, що з собою на підмогу<br />
підхопив кмітливого Яшка.

Тесля там робив хліви, сараї,<br />
поправляв на зиму реманент.<br />
А Яшко, як це в майстрів буває,<br />
щось тесав та подавав струмент.

Од хлоп'ят почув він про героїв,<br />
про відвагу їхню на війні.<br />
І незчувся, як слова засвоїв,<br />
білоруську мову і пісні.

І за кілька місяців по тому<br />
(непомітно літній час зрина)<br />
повернулися вони додому,<br />
заробили бульби і зерна.

І Яшко став дітям говорити<br />
все, що чув за Сожем від хлоп'ят.<br />
Обступають хлопця наші діти,<br />
розглядають з голови до п'ят.

Полонить Яшко, чарує навіть<br />
дзвінко-ніжним білоруським "дзє".<br />
Оголошує, чита напам'ять —<br />
Янка Купала:<br />
"А хто там ідзє?"

Білоруська мова — наче казка, —<br />
вперше чують Таня, Коля, Гриць:<br />
— Говори, Яшко!<br />
— Ды калі ласка,<br />
буду і чытаць і гаварыць...

І вони ізнов то біля хати,<br />
то біля Ревухи бережка<br />
сходяться гуртом, щоб розпитати,<br />
щоб послухать Білика Яшка.

Де Яшко з'являється — одразу<br />
неодмінний хвостик дітвори:<br />
— Говори, Яшко, іще розказуй!<br />
— Говори, будь ласка, говори!