ГОЛУБЕ КЛАДОВИЩЕ<br />
Поліфонія

<blockquote>Перун стояв у Києві на Перуновім горбі.<br />
З прийняттям християнства його скинули у Дніпро.<br />
З Української радянської енциклопедії<br />
</blockquote><br />
1<br />
Ячали лебеді. Ячали.<br />
Чого тужили чи за ким?<br />
А на Дніпрі старі причали<br />
окутались у пил і дим.<br />
Човни шугали. Люди бігли,<br />
котився місяць в пащу дна…<br />
Ячали лебеді й летіли<br />
під руку бога Перуна…

2<br />
Ой глядіть, наврочите<br />
ще біди.<br />
А чого ж ви хочете,<br />
лебеді?<br />
– Хлібчика, голубе,<br />
хлібчика, –<br />
на листку капустянім<br />
випічка.<br />
Воленьки, сизий,<br />
волечки –<br />
кажуть, що проходила<br />
ондечки…<br />
Ой глядіть, наврочите<br />
ще біди.<br />
Чи пропасти хочете,<br />
лебеді?<br />
Час такий невірний –<br />
кайтесь!<br />
Плакати невільно –<br />
знайте!

ПЛАЧ РАБА

Ну для чого руки мені,<br />
як не маю чого робити?<br />
Ну для чого ноги мені,<br />
як не маю землі ходити?<br />
Ну для чого мені голова,<br />
коли думи у ній немає?<br />
Ну для чого мені права –<br />
раб на право права не має!

Була віра – веселий грім.<br />
Був Перун – моя віра в нім.

Накричали ворони страшні,<br />
наячали лебеді мені,<br />
що немає більше Перуна,<br />
що у цьому не моя вина,<br />
бо відроду вільних рук не мав,<br />
бо в руках я списа не тримав;<br />
не шукали ноги стремена;<br />
не пролив кривавого вина<br />
на столи шовкової трави.

Будьте тричі перекляті ви!

4<br />
Ой глядіть, наврочите<br />
ще біди!<br />
Чи пропасти хочете,<br />
лебеді!<br />
Час такий невірний –<br />
знайте!<br />
Плакати невільно –<br />
кайтесь!

5<br />
Вставай, воскова Чайчихо,<br />
пощо тобі, бабо, мари?<br />
Тіло болить і руки –<br />
таж ми хлібодарів рід!<br />
Сьогодні в селі субота.<br />
В хатах пахне опара,<br />
сходяться внуки і правнуки –<br />
в’язальниці й косарі…<br />
Через село простяглася<br />
до тебе черга, Чайчихо!<br />
…Виносять дубове віко<br />
у чорних, мов кров, хрестах…<br />
Тобі на стогуни видно.<br />
Чого ж тоді, бабо, тихо?<br />
Чом слово твоє скували<br />
на вічні віки вуста?<br />
А те, що колись раділо,<br />
лишили на лаві білій;<br />
а те, що сміялось, гнівилось –<br />
опало дощами слив…<br />
Вставай, воскова Чайчихо,<br />
щоб люди плакати сміли,<br />
щоб слово твоє, Чайчихо,<br />
на цвинтар не понесли!

6<br />
Ой глядіть, наврочите<br />
ще біди!<br />
Чи пропасти хочете,<br />
лебеді!<br />
Час такий невірний –<br />
знайте!<br />
Плакати невільно –<br />
кайтесь!

ЕПІЛОГ

Нових часів – нові скрижалі.<br />
Приспіть дитиною жагу…

У сплячці ящірки лежали<br />
в його зеленому моху.<br />
Наснилось їм далеке літо:<br />
– Мерщій покинь хвоста! Покинь! –<br />
де трави пахнуть соковито,<br />
де сохне солоно полин;<br />
де в небі плаває шуліка,<br />
сховавши хижі пазурі;<br />
де тиша мудра і велика<br />
летить в одвічній з часом грі…<br />
У сплячці ящірки лежали.<br />
Їм снились лементи погонь.

Вони не виповзуть<br />
ножами<br />
на захист<br />
ідола свого!<br />
1964