Голоде мій, Анно,<br />
На осла негайно!

Тільки й є у мене смак<br />
До землі й до залізяк.<br />
Камінь, вугіль — то ж то сить,<br />
Ще й повітрям закусить!

Звукопіллям<br />
Ти, мій голоде, крутись,<br />
Тиць-тиць<br />
Між отруйних повитиць...

Їж, трощи бруківку злеглу,<br />
Прастару церковну цеглу<br />
I потопові сини —<br />
Хліб долинний, валуни!

Голод мій — бадилля вітру,<br />
Синь бліда,<br />
Ніби з раками живіт, ну —<br />
I біда.

Та земля вже зелениться!<br />
В плодь сочисту я вгризаюсь,<br />
I щирицю, й медуницю<br />
На межі щиплю, мов заєць.

Голоде мій, Анно,<br />
На осла негайно!