глиця з долоні повільно стирається потом, крекче з корінням – як світ – іменами вперед. осінь приходить і тихо питається, хто ти? з горла осоту ображено сочиться мед.
майже загубиш цю землю в гірких зелепугах – десь поміж них закотилась, почезла в траві… жовті окрушини: стеляться оси над лугом, тонко і довго літають, неначе живі