Мої дні жорстокі та холодні<br />
полину навіяли в пісні,<br />
потонули обрії в безодні<br />
чорної весни.

Знов підказує мені до вуха<br />
слів спокуслива, похмільна їдь,<br />
що поглине серце завірюха,<br />
хоч би мимохіть.

Так складатиму в дні анестезії<br />
цю отруйну дань моїм часам,<br />
бо дарма: гірке вино поезії<br />
мушу пити сам.

Нерозумна мрія зрадно кличе,<br />
знаю, що омана це й фантом:<br />
хочу вирізьбити днів обличчя<br />
вірша долотом.

Вівторок, 22 грудня 1932