Ганна Кузьмівна в артілі<br />
Здавна порає телят.<br />
Погляд в неї добрий-добрий,<br />
Вік у неї довгий-довгий,—<br />
Щось уже за шістдесят.

Та про пенсію-спочинок<br />
Їй, гляди, не натякай:<br />
Розгнівиться, розкричиться,—<br />
Хоч світ за очі тікай!

Дріботить навколо неї<br />
У телятнику щодня<br />
Норовлива,<br />
Вередлива,<br />
Метушлива малечня.

Кожне має власну вдачу:<br />
Є тихенькі — новачки,<br />
Є спокійні, є горлаті,<br />
Є бешкетники завзяті,—<br />
Це — вгадали ви — бички.

Кожне мукає-волає:<br />
— На прогулянку веди!<br />
— Дай-но крейди!<br />
— Дай-но солі!<br />
— Дай-но свіжої води!<br />
Те — куняє: хоче спати,<br />
Те — бажає дибки стати,—<br />
Спробуй всім їм догоди!

...Уночі, коли заграють<br />
В небі зорі-мигунці,—<br />
Спить вгодована худібка<br />
На духмяному сінці.

А телятниця пильнує,<br />
Рук дбайливих не згорта...<br />
Не кажи ж їй про спочинок<br />
У її старі літа!