Ганна Йванівна
Ганна Йванівна
Я пам'ятаю вчительку мою,<br /> просту, і скромну, і завжди спокійну.<br /> Вона любила школярів сім'ю,<br /> Як ми її, задуману і мрійну.<br /> Як мати, Ганна Иванівна була,<br /> вона із нас не лаяла нікого.<br /> Завжди усмішка лагідна цвіла<br /> їй на вустах. Турботи і тривоги<br /> вона сприймала в спокої своїм<br /> так мужньо й твердо. Наче рідний дім,<br /> для нас була сільська далека школа.<br /> Я не забуду вчительку ніколи,<br /> яку любив всім серденьком малим.<br /> Завжди привітна, тиха й ясночола,<br /> вона нічим не силувала нас,<br /> але при ній такий був тихий клас,<br /> як сад без вітру. З нами часто в поле<br /> вона ходила й вчила нас любить<br /> свій рідний край, як сонце, як блакить,<br /> як всю природу: знать, як звуться квіти,<br /> не драть гніздечок і не мучить птиць.<br /> Цвіли далекі спалахи зірниць,<br /> і перла рос на скошенеє жито<br /> вже сіяв вечір... Вчителько моя,<br /> хіба забуть тебе в ці дні я можу!<br /> В душі моїй твій тихий зір сія<br /> привітом дальнім. В серці, наче рожу,<br /> про тебе пам'ять пісня зберегла.<br /> Для мене матір'ю ти другою була.
1949