Далеко позаду залишилися неонові вогні цирку, а Грицько не вгавав. — Ні,— розмахував він рішуче руками.— Це ж треба таке втнути. Ви бачили? Ви ба-а-чили? Із маленького кільця витягнув сім пухових хустин? Чудо та й годі. Грицько прицмокував губами й ніяк не міг заспокоїтись. Культпохід у цирк так на нього вплинув, що однокласники, дивлячись, як він розмахує руками, побоювались, щоб він не впав. — Чудасія! — підтримав його Вітько.— Якось я гостював у бабусі в Ташкенті, так там теж один таке витворяв, що ахнеш. Зійшов зі сцени і пройшов по залу, нікого не чіпаючи. А коли люди прийшли до тями, то виявилось, що в одного пропав гаманець, а в іншої золота обручка. Я сміявся, сміявся і раптом відчуваю, що годинника на руці немає. Відразу в крик. А він, фокусник, стоїть на сцені, сміється. Просить заспокоїтись. Викликає по одному. Підійшов я до нього. А він, ивується: — Ти чого хвилюєшся? — питає.— Що трапилось? — Ніби ви не розумієте? — Ні. — Годинник пропав. — Коли? — Щойно. — Він же у тебе на руці! Поглянув я і мало не зомлів. Справді — годинник на руці. Хотів було йти, а він тримає: — Чого ж ти сердишся? — гримає.— На мене натякаєш, а сам? — Н-не розумію. — А тут усе ясно. І він витягнув із моєї кишені свій гаманець. Ото було сміху! — Вони це можуть,— зітхнув Вадим.— Я теж бачив, як один накрив хусткою півня, за секунду підняв, а там пусто. І кукурікає півень десь на вулиці. — Це все дрібниці,— махнув рукою Сергійко.— Тато не таке розповідав! Якось до них на будівельний майданчик привезли цеглу та інші матеріали. Татко казав, що виконроб Панасенко ввечері їх сам брезентом накрив. А вранці будівельники прийшли — пусто! Ніде нічого! А в Панасенка незабаром хата виросла і гараж. А головне — все документально оформлено. Оце фокусник!..