Фінал
Фінал
Смійся, мій смутку, бо світ не хоче<br /> Глянути в пропасть душі поета,<br /> Він відвертає від неї очі,<br /> Як той філістер від мук аскета.<br /> Смійся… Хоч навіть лебедя співом<br /> Виплачеш з серця плакучі болі,—<br /> Світ насміється і скаже з гнівом:<br /> Краще б ті смутки розсіяв в полі…<br /> Смійся, мій смутку… Сліпець не чує<br /> До благородних квітів пошани,<br /> Болів душевних він не відчує,<br /> Хоч і доторкнесь не раз до рани…<br /> Смійся — а радше засни тихенько,<br /> Спи хоч годину, одну хвилину!<br /> В серці так пусто, так невидненько:<br /> Люлі, мій смутку, мій хорий сину!