Філістери, вбрані на свято,<br />
Ідуть в поля і ліси,<br />
Стрибають, немов цапенята,<br />
Сп'янілі геть від краси.

Захоплено спостерігають,<br />
Як світ романтично зацвів,<br />
I довгим вухом вбирають<br />
Дзвінкі пісні шпаків,

Я ж чорним серпанком з кімнати<br />
Завісив своє вікно;<br />
Привиддя мене вітати<br />
I вдень приходить давно.

З могили тінню сумною<br />
Кохання давнє встає,-<br />
Сидить, і плаче зо мною,<br />
Й зворушує серце моє.