Дзвінкова пані
Дзвінкова пані
В'їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе?<br /> Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору?<br /> І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий.<br /> Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч.
Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні!<br /> Я їду в радість дня, я їду в смуток ночі, чуєш, серце?<br /> Ех, ти не чуєш, ні! Тож граймо в карти! Заколиш на лоні<br /> бездонної весни! Сип вітер в сни і зорі сип, мов скельця!
Тож граймо в темні карти долі! Хай це, може, карти смерті.<br /> Приходь, струнка княгине, дзвінко й розсуди мене і вітер!<br /> Нас двох сьогодні забагато. І обидва ми уперті.<br /> Хвилину дай, хвилину дай! Дарма при зорях пальці гріти.
Мій дім за третьою зорею. В ньому жде мене кохана.<br /> Заходить ніч увита з клоччя сну, що від проміння тонше,<br /> зір цвяхами прибита до землі, де плещуть аж до рана<br /> останні солов'ї, що миють крила у сходячім сонці.
В зорі рожевих пальцях карта смутку затремтить і в'яне.<br /> Хвилину дай п'яніти! Впитись дай собою до нестями,<br /> а карту смутку — карту злу в криницю вкинь, рожева пані,<br /> і віз мій поведи горою понад всі зрадливі ями!
Долина третіх півнів. Ранній плюскіт щиглів у блакиті.<br /> Роса на сивих квітах — поволока з золотого клею.<br /> Із пелюсток долонь летять слова у молодість сповиті;<br /> кохана, вітер, пані дзвінкова і дім, що за зорею.
1936