Зложили присягу колись<br />
Три східних королі,<br />
Щоб Джону Ячному Зерну<br />
Не жити на землі.

Вони взяли його в поля<br />
I приорали там —<br />
I в борозні загинув Джон<br />
На радість королям!

Та тільки травень надійшов<br />
I гримнув перший грім,<br />
Джон Ячне Зерно з глибу знов<br />
Повстав на диво всім.

Під літнім подихом палким<br />
Він виріс і зміцнів<br />
I в стріли вбрався, щоб ніхто<br />
Напасти не посмів.

Війнула осінь холодком —<br />
Він висох і поблід<br />
I сиву голову свою<br />
Схилив у пил, як дід.

Щодня він старівся й слабів,<br />
I знову навкруги<br />
Зійшлися з задумом лихим<br />
Жорстокі вороги.

Коліна гострим різаком<br />
Перетяли йому,<br />
Зв'язали міцно й повезли,<br />
Як злодія, в тюрму.

На тік поклавши, узялись<br />
Його киями бить,<br />
I вішали перед дощем,<br />
I торсали щомить.

У яму кинули його,<br />
Водою повну вкрай,<br />
I залишили Джона там<br />
На муку і одчай.

I, витягши, на землю знов<br />
Жбурнули, і, коли<br />
Життя з'явилося у нім,<br />
Знов бити почали.

Страшним вогнем його пекли<br />
I катували знов;<br />
А мельник всіх перевершив:<br />
На пил його змолов.

Вони взяли всю кров його<br />
Й пили навкруг стола —<br />
Й що більш пили її, то більш<br />
Веселість їх росла.

Джон Ячне Зерно був колись<br />
Уславлений герой;<br />
Бо хто скуштує кров його,<br />
Стає одважним той.

Бо хто скуштує кров його,<br />
Той горе забува —<br />
I плачучи, веселий спів<br />
Заводить удова.

Нехай же кожний піднесе<br />
За Джона келих свій,<br />
Щоб рід його не припинявсь<br />
В Шотландії старій!