Двобій Ахілла і Гектора
Двобій Ахілла і Гектора
...До нього Ахілл наближався,<br /> Мов Еніалій — Арей войовничий — в шоломі гривастім.<br /> Ясень страшний пелібнський на правім рамені у нього<br /> Злегка похитувавсь, мідь його зброї блищала світлистим<br /> Сяйвом вогню чи промінням яскравого сонця на сході.<br /> Гектор же, щойно побачив його, затремтів. Не посмів він<br /> Ждать його й кинувсь тікать, за собою лишаючи браму.<br /> Слідом погнався Пелід, на швидкі покладаючись ноги,<br /> Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,<br /> Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику,<br /> Й мечеться та на всі боки, а сокіл із клекотом хижим
Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.<br /> Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру<br /> З трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.<br /> Мимо дозорного пагорба й смбков, овіяних вітром,<br /> Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.<br /> До струменистих джерел вже добігли вони.<br /> Дві криниці Витоки звідти дають течії' вирового Скамандру.<br /> Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши.<br /> Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато<br /> Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача<br /> Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, —<br /> Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.<br /> Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши,<br /> Однокопиті проносяться коні, й їх жде нагорода —<br /> Мідний триніг або жінка — на шану померлого мужа —<br /> Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто<br /> В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богбве.<br /> Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:<br /> "Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона<br /> Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко<br /> Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих<br /> Він на ущелинах Іди в верхів'ях і в високоверхій<br /> Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий<br /> Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.<br /> Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,<br /> Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду<br /> Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен".<br /> В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:<br /> "Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!<br /> Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,<br /> Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.<br /> Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні".<br /> Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:<br /> "Трітогеніє1, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом<br /> І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.<br /> Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє".<br /> Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця —<br /> Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.<br /> А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.<br /> Наче на оленя юного пес по узгір'ях полює,<br /> Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,<br /> Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,<br /> Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.<br /> Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.<br /> Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти<br /> І заховатись під захистом міцно збудованих мурів,<br /> Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,<br /> Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину<br /> Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.<br /> Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа —<br /> Ані цей утекти, ані той наздогнати не може —<br /> Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.<br /> Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,<br /> Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з'явився<br /> На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?<br /> Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий<br /> Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати,<br /> Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився.<br /> А як обидва вони до джерел учетверте добігли,<br /> Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,<br /> Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —<br /> Гектора, коней баских упокірника, й другий — Ахілла,<br /> І посередині взяв. Долі Гектора день похилився,<br /> Вниз, до Аїду пішов, — Аполлон одвернувся од нього.
Афіна сповіщає Ахілла, що Аполлон більше не буде допомагати Гектору і, прийнявши подобу брата Гектора Деїфоба, переконує троянця в необхідності ведення бою з Ахіллом.<br /> 1 Афіна нібито народилася біля озера (ріки) Тритон у Лівії, тому її ще називали Трітогенією, або Трітонідою.
Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:<br /> "Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.<br /> Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши<br /> Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає<br /> Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.<br /> Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть<br /> Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.<br /> Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу<br /> Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.<br /> Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,<br /> Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш".<br /> Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:<br /> "Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!<br /> Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,<br /> Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,<br /> А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, —<br /> Так і між нами не бути любові, не бути ніяким<br /> Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже<br /> Й крові його Арей не нап'ється, боєць войовничий.<br /> Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо<br /> Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.<br /> Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна<br /> Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині<br /> Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!"<br /> Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа<br /> Кинув, та вгледів його й ухилився осяйливий Гектор,<br /> Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,<br /> В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна<br /> Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.<br /> Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:<br /> "Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,<br /> Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.<br /> Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,<br /> Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!<br /> Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!<br /> Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки<br /> Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися<br /> Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!<br /> Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю<br /> Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!"<br /> Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа<br /> Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.<br /> Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь<br /> Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.<br /> Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.<br /> Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,<br /> Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.<br /> Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:<br /> "Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!<br /> Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,<br /> Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!<br /> Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї<br /> Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби<br /> Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше<br /> Допомагали мені. І от доля уже настигає.<br /> Але нехай уже не без борні, не без слави загину,<br /> Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!"<br /> Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,<br /> Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,<br /> Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,<br /> Що на рівнину раптово із темної падає хмари<br /> Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, —<br /> Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.<br /> Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,<br /> Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим<br /> Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,<br /> Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста<br /> Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.<br /> Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі<br /> Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,<br /> Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,<br /> Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо<br /> І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.<br /> Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,<br /> Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.<br /> Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,<br /> Горло біліло — найшвидше душі там сягає загибель —<br /> Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,<br /> І пройняло його вістря ту ніжную шию навиліт.<br /> Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,<br /> Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.<br /> В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:<br /> "Гекторе, вбивши Патрокла, — невже врятуватись самому<br /> Ти сподівався? И мене не страшився, бо я був далеко?<br /> Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший<br /> Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався —<br /> Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають<br /> Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї".<br /> Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:<br /> "Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,<br /> Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,<br /> Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:<br /> Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,<br /> Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове<br /> Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали".<br /> Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:<br /> "Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.<br /> Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо<br /> Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв!<br /> Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,<br /> Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший<br /> Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,<br /> Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити<br /> Син Дарданів Пріам, — і тоді твоя мати шановна,<br /> Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче —<br /> Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!"<br /> Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:<br /> "Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався<br /> Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!<br /> Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене<br /> В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний<br /> Вб'ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий".<br /> Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,<br /> Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,<br /> З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,<br /> А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:<br /> "Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як<br /> Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!"<br /> Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа<br /> Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,<br /> Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські<br /> І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню Гектора.<br /> Й жоден із них не минув його списом кольнути.<br /> Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:<br /> "Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м'якший,<br /> Аніж коли на човни до нас полум'я кидав палюче!"<br /> Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.<br /> Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,<br /> Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:<br /> "Друзі мої, ахеїв вожді і порадники мудрі!<br /> Нині, коли мені вічні богове дали подолати<br /> Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,<br /> Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно,<br /> Що у троян тих на думці і що вони мають робити —<br /> Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,<br /> Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.<br /> Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?<br /> При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання,<br /> Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими<br /> Перебуваю і поки мене мої носять коліна.<br /> Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати,<br /> Свого товариша любого й там пам'ятатиму завжди!<br /> Нині ж, пеан1 заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське,<br /> До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.<br /> Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий,<br /> Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!"<br /> Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:<br /> Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля<br /> В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,<br /> До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.<br /> На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,<br /> Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.<br /> Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось<br /> Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,<br /> В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу<br /> Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.<br /> Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина<br /> Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши<br /> Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.<br /> Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо<br /> Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.<br /> Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока<br /> Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала...
1 Пеан — хорова пісня з приспівом: "Іо, Пайан" (звертання до Аполлона) — пісня перемоги чи заохочування воїнів до бою.