Вони встають живими у словах:<br />
"Смієшся ти, а я ридаю, друже".<br />
Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе,<br />
Так не сміявсь, не плакав у віках!

З того плачу котився небом жах,<br />
Того сміху і пекло не заглуше…<br />
Їх два було, чиє ширяння — дуже,<br />
Чиє крило — напруга і розмах.

Та рід й земля, що праведно-суворі,<br />
Лиш одного взяли у вартові:<br />
Нехай згучить в чужинному соборі:

"Не мертві будьте, душі, а живі", —<br />
Нам із-над круч рокоче, "Заповіте",<br />
Твоє "вставайте, кайдани порвіте!".

Прага, 1938