І.

Роковане повторення історій —<br />
Цей смертний сон, цей ренесанс лихий.<br />
Знов суходіл задушує в покорі<br />
І згубний вітер зрізує верхи.

А десь дзвенять блакиттю береги,<br />
Зростаючи в живучому просторі<br />
Припливом хвиль, барвистістю факторій,<br />
І груди моря грають від снаги.

О, цей короткий, цей кривавий рай,<br />
А потім знов голодний крик: карай!<br />
Карай і край!<br />
Суворий Формотворче,

Кажи горбами встати цій землі, —<br />
Вода й вогонь хай дику плоть покорчать,<br />
Щоб степ узрів блакить і кораблі.

26.02.1934

II.

Далеко кімерійські береги,<br />
Евксину сафірово-древні води.<br />
Над суходолом — сизий дим юги<br />
Та — часом — вихор чорної свободи.

Він продзичить, нещадний і лихий,<br />
І знову — безрух смаглої природи.<br />
Лиш обрієм мандровані народи<br />
Пройдуть — і знов загублено шляхи.

Коли ж скінчиться вічний суходіл<br />
Для бездорожжям виснажених тіл?<br />
Коли ж земля, безвладна і заклята,<br />
Обірветься урвищем гострих скель

І привітає хвилі й корабель,<br />
Фаланга спраглим окликом: thalatta.

22.02.1935