Два кума
Два кума
— Здоров, Василю, пане-брате!<br /> — Здоров, кумасю мій Кіндрате!<br /> — Чи ти ще там здоров та жив?<br /> — Ох, братику! — Василь завив,-<br /> Мого ти лишенька не знаєш,<br /> Що так питавші<br /> Бог покарав мене: я погорів;<br /> Уся худібонька пропала,<br /> Неначе язиком корова ізлизала…<br /> — Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно<br /> і як?<br /> — А так!<br /> Неділь вже, мабуть, з вісім буде —<br /> Святками до мене зібрались добрі люде.<br /> На бесіді вже, звісно, попились…<br /> От як усі вже розійшлись,-<br /> Пішов я з каганцем до коней у повітку…<br /> Бодай би й не ходить!.<br /> Я, бачся, каганець усе ховав під свитку,<br /> Та якось теє… Зирк — горить!<br /> І, батечку! Як обхопило —<br /> Усе до цурочки згоріло;<br /> Сам трохи-трохи не пропав…<br /> Та се й тужу вже восьмую неділю…<br /> Бодай би я був не діждав!.<br /> Ти ж, куме, як? — Ох, не питай, Василю!<br /> І я чимсь бога прогнівив…<br /> Колись я, братику, правесенько ходив,-<br /> Теперечки, дивись, до чого вже дожився!<br /> Зовсім калікою зробився!.<br /> До мене на святках наїхало гостей:<br /> Дядьки, брати та дехто із людей…<br /> Як милим гостям не радіти?.<br /> Уся кумпанія гарненько підпила…<br /> Поліз у погріб я дулівки ще вточити<br /> (Дулівочка-первак — така смачна була!)…<br /> Щоб іноді з вогнем біди не наробити,<br /> Поліз я поночі, хоча й п’яненький був…<br /> Що ж, пане-брате! Біс мене як пхнув —<br /> Я й покотивсь… Ще як не вбивсь —<br /> не знаю.<br /> Теперечки хоч плач не плач,<br /> Отак, як бач,<br /> На дерев’янці шкандибаю.<br /> — Дурні! — озвавсь до них Трохим,-<br /> Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім,<br /> Що в Василя все погоріло,<br /> А в тебе ногу ізломило!<br /> Погано п’яному і поночі, й з вогнем.<br /> — Так що ж його робити?<br /> Не все ж ходить із ліхтарем!.<br /> — О, бити б вас обох та бити!<br /> Горілочки не треба вельми пити.<br /> 1853.