Душа горить, і серце мов співає,<br />
За згуком згук хвилюється, дзвенить<br />
І вислову бажаного шукає,<br />
І образи встають і хочуть жить.

Душа горить!.. Палкі на волю рвуться<br />
Ті почуття, що виросли у їй,<br />
А він мовчить — уста не ворухнуться —<br />
Він — брат і цар тій пісні голосній.

Душа горить!.. Словами вогняними,<br />
Здається, все б у пісню перелив,—<br />
Чому ж уста зробилися німими<br />
І спів мовчить. Чи вмер уже той, спів?

Чи слів таких ще люди не зложили,<br />
Щоб розказать, як у душі кипить?<br />
А чи на спів нема вже в його сили,—<br />
А він німий, ганебно він мовчить?

Не знає вія... А гірші й гірші муки<br />
Усе встають і вислову нема...<br />
І голова схиляється на руки,<br />
І серце рве йому нудьга німа...

1886