Дума ланкової
Дума ланкової
Поленько моє, колгоспне поле!<br /> Я люблю тебе у всяку пору:<br /> В дощ люблю — і з дощика радію,—<br /> Він тебе напоїть і умиє.
Взимку, як ти сховане під кригу,<br /> Я прошу у хмар: — А дайте снігу! —<br /> Щоб вологи вдосталь ти дістало,<br /> Щоб весною зерно проростало.
У посуху, у скрутну годину,<br /> Я тебе жалію, як людину,<br /> І з душі твоє сприймаю горе:<br /> Ти смутне, скалічене і хворе...
Ти — живе, моє колгоспне поле!<br /> Я люблю тебе у всяку пору.<br /> А найбільше влітку, в дні погожі,<br /> Ти тоді на зелен-килим схоже.
І лежиш — безмежне та безкрає,<br /> Сонце тебе гріє-вигріває.<br /> Теплий вітер грає колосками,—<br /> Так би і торкнулась їх руками:<br /> Колоски — майбутні урожаї,<br /> Хліб трудящим людям<br /> І державі!