Ріс у зеленому лісі дуб велетенський високий;
Віти розкинувши пишно рясно-густі і широкі,
Гордо стояв між усіми, стиха шепочучи листом;
Кращий за всіх він здавався силою дужою й хистом;
На світі бурі ніякі зроду б його не, зламали,
Віти ж, простягшись, од вітру й інші дерева ховали.
А у землі плазувала сила гробацтва гидкого,
Нишком вони і потроху корінь...