Я прочитав Книгу Мертвих, кажу:<br />
країна мертвих старша від країни живих,<br />
там немає Галичини,<br />
там нема героїв,<br />
дарма ваші герої все забрали з собою.<br />
Невже не з вами, а там<br />
вирішуються питання честі?

Виносили ви своїх покійників,<br />
їхніми домовинами тричі стукали<br />
о пороги їхніх домівок –<br />
тричі прощення просили.<br />
Чому нині<br />
кладете в труну горілку?

Голови дітей ваших померлих<br />
ви покривали вовною,<br />
а чим покриваєте голови<br />
ваших байстрюків на базарах Європи?

Говорив-бо я вам:<br />
не божевільних і привидів бійтеся, галичани!

Коли мордували вашу церкву,<br />
ви збиралися до купи в темному лісі<br />
і молилися.<br />
А що нині чините в храмі?<br />
Ви поставили свою правду про Спасителя<br />
понад самого Спасителя.

Говорив-бо я вам:<br />
приходитиму при світлі дня.

Коли жив я з вами,<br />
часто мусив ходити лісами,<br />
і якщо сніг застав мене<br />
у буковому лісі,<br />
я бачив, як падає сніг,<br />
а в смерековому віти закривали його,<br />
але я чув, як падає сніг,<br />
хоч падає він нечутно.

Браття і сестри!<br />
Сніг іде із одного неба<br />
і вкриває до Божої весни<br />
нашу Галичину,<br />
прекрасну, як передсмертна посмішка.