Побите бурями незламне древо!
В осіннім лісі на глухій поляві
Підводиш ти в холодне хмарне небо
Свої вузласті руки величаві.
Підводиш ти свої зчорнілі руки,
Неначе підпираєш тло безкрав,
А вітер з стогоном жалю й розпуки
Іржаве листя з тебе обриває.
Скажи, чого ти посмутилось, любе?
Адже не всохло ще твоє коріння,
Адже лиш мить одну, мій зелен-дубе...