Вітер блискавку виструга,<br />
хмара насуне з-за гір, –<br />
перекидом,

колесом,

вистрибом

вибігали діти надвір.

Топтали бузковий верес,<br />
трусили на голови хвощ.<br />
Здіймали страшенний вереск,<br />
ласкаво просили дощ:

"Іди, іди, дощику!<br />
Зварю тобі борщику<br />
в полив'яним горщику,<br />
в полив'яним горщику!.."

З кошлатих кущів солов'ята зиркали,<br />
як по землі і щедро і видавцем,<br />
то зливи ходили, високі, як циркулі,<br />
то мжичка мала метушилася видрібцем.

На клуні стовбичив промоклий бусол.<br />
А ми по калюжах гасали босі,<br />
бо казала мати й бабуся –<br />
дуже добре дощ на волосся.

Гей, ідіть, благодатні зливи!<br />
Випадайте, перлисті роси!<br />
Хай нап'ються донесхочу ниви.<br />
Хай дівчата помиють коси.

Будуть коси блискучі й духмяні,<br />
задзвенять весілля і заручини.<br />
Цілуватимуть хлопці кохані

перемиті дощем кучері…

Так невже ж під багряним сонцем –<br />
благодатні брати океанські –<br />
ці дощі,

отруєні стронцієм,

засвистять, як стріли поганські?!