Вітько сопе.<br />
Вітько стражда,<br />
перебира ногами.<br />
Він за столом.<br />
Він пише твір:<br />
"Я помагаю мамі".

Старанно, олівець гризе<br />
та супить брови грізно,<br />
але нічого — хоч умри!<br />
до голови не лізе...

Та ось<br />
тихесенько зайшла<br />
в його кімнату мама:<br />
— Вітюнь, будь ласки,<br />
в магазин<br />
сходи за сірниками.

— Ідея! —<br />
вигукнув синок,<br />
а мамі:<br />
— Ну й морока!<br />
Сама піди! Я твір пишу<br />
і не ступлю ні кроку.

Виходить мама.<br />
А Вітько<br />
швиденько пише в зошит:<br />
"Я в магазин умить іду,<br />
як тільки мама просить..."

Хвилин за десять мама знов<br />
з'являється у дверях:<br />
— Вітюнь,<br />
картопельки начисть,<br />
а я зварю вечерю.

— Сама начисть! —<br />
схопивсь Вітько.<br />
ось-ось од крику лопне.<br />
— Я твір пишу!<br />
Я зайнятий,<br />
а ти — якусь картоплю!

Виходить мама.<br />
А синок<br />
писати знов сідає:<br />
"Я мамі сам варю обід,<br />
вечерю та сніданок..."

Радіє син:<br />
— Чудовий твір!<br />
Оцінка буде гарна!.. —

І геть не думає про те,<br />
що він радіє марно.