"Хай мирно сплять собі мерці;<br />
Нам піклуватися живими!" —<br />
Так ти казав, та речі ці<br />
Остались краще б хвильовими!

Безрадність людського життя<br />
В нас одбере до краю сили,<br />
І от з душі спливе чуття —<br />
В сльозах припасти до могили.

Бо на гробах людей святих,<br />
Що твердо гинули від ката,<br />
Шукає кожен з нас утіх,<br />
Любові учиться до брата.

Що наша дійсність? Ревіт гріз,<br />
Невтихомирне пекло смаги...<br />
Багацько ллється в світі сліз.<br />
Та дуже мало щось розваги!

Одну відраду нам дають<br />
Гіркі конання рабських станів:<br />
Зародком ліпшого стають<br />
Ті скорби горя та кайданів.

Насунуть дні: все згине, все<br />
Приглухне в лоні, крім розпуки...<br />
Що ж наші сили піднесе,<br />
Запинить нам дошкульні муки?

То — світла думка про мерців,<br />
Про те, як гибли певні браття...<br />
Вона знов викличе борців,<br />
До бою знов натхне завзяття!

Шануймо ж пам’ятки оті;<br />
Хай про минуле грають струни!<br />
Немає величі в житті,<br />
Так є зате величні труни!