Кому я потьмарив чи болем, чи журбою<br />
В його житті дні, роки чи хвилини, —<br />
Простіть мені за те, що й я тяжкою<br />
Скорботою платив в страшні години<br />
За право тільки жить, не вмерти серед бою!

За те мене простіть, що в наші дні похмурі<br />
Боявся я рабом нікчемним бути,<br />
Що не ховавсь лякливо серед бурі,<br />
Що йшов туди, де гуркіт праці чути,<br />
Що камінь єсть і мій у нашім спільнім мурі.

За те простіть, що я, мов хмарка у просторі,<br />
Пролину й більш не буду вас тьмарити,<br />
В незнаному розвіявшися морі, —<br />
Ви ж будете огнем життя світити<br />
І вам сіятимуть з блакиті рідні зорі.

1904. V. 28