До тих, що зостануться
До тих, що зостануться
Кому я потьмарив чи болем, чи журбою<br /> В його житті дні, роки чи хвилини, —<br /> Простіть мені за те, що й я тяжкою<br /> Скорботою платив в страшні години<br /> За право тільки жить, не вмерти серед бою!
За те мене простіть, що в наші дні похмурі<br /> Боявся я рабом нікчемним бути,<br /> Що не ховавсь лякливо серед бурі,<br /> Що йшов туди, де гуркіт праці чути,<br /> Що камінь єсть і мій у нашім спільнім мурі.
За те простіть, що я, мов хмарка у просторі,<br /> Пролину й більш не буду вас тьмарити,<br /> В незнаному розвіявшися морі, —<br /> Ви ж будете огнем життя світити<br /> І вам сіятимуть з блакиті рідні зорі.
1904. V. 28