До старої баби
До старої баби
Старенька бабо, ти між нами, дітьми,<br /> Премудрою здавалась, як Мінерва.
Не тим єси заважила в нас много,<br /> Що прожила на світі літ чимало,
А тим, що, із беззубими водившись,<br /> Старовини, мов реп'яхів, набралась.
Непережоване ловила ти обіруч<br /> І нам, малим, у запічок носила;
А ми, темнота, світу не видавши,<br /> Няли тобі, як Соломону, віри.
Прийшла черга і нам про давні давна<br /> Новим пічкурникам оповідати.
Поткнулись ми з твоїми реп'яхами,<br /> Та в них один хіба верблюд смакує.
Шкода малих магнатами лякати,<br /> Що кров людську, мов упиряки, ссали.
Регочеться дітвора із рандарства,<br /> Що козаків держало під патинком.
А по церквах "на славній Україні",<br /> Мов по шинках, бряжчало талярами.
Не йме вже віри і кобзарським співам,<br /> Що в них себе п'яниці прославляли,
Порізавши людей трудящих, чесних,<br /> Аби в ясир попродавши татарам.
Нам сором, а тобі, стара, байдуже:<br /> Ти все своє дрібній темноті плещеш.
Плещи, бо світ не перебуде дурнів,<br /> Котрі таких казок охочі слухать.
Туманити людей ти й не хотіла б,<br /> Та се така твоя брехлива правда.