До Основ'яненка
До Основ'яненка
Б'ють пороги; місяць сходить,<br /> Як і перше сходив...<br /> Нема Січі, пропав і той,<br /> Хто всім верховодив!<br /> Нема Січі; очерети<br /> У Дніпра питають:<br /> "Де то наші діти ділись,<br /> Де вони гуляють?"<br /> Чайка скиглить літаючи,<br /> Мов за дітьми плаче;<br /> Сонце гріє, вітер віє<br /> На степу козачім.<br /> На тім степу скрізь могили<br /> Стоять та сумують;<br /> Питаються у буйного:<br /> "Де наші панують?<br /> Де панують, бенкетують?<br /> Де ви забарились?<br /> Вернітеся! дивітеся —<br /> Жита похилились,<br /> Де паслися ваші коні,<br /> Де тирса шуміла,<br /> Де кров ляха, татарина<br /> Морем червоніла.<br /> Вернітеся!" — "Не вернуться!<br /> Заграло, сказало<br /> Синє море. — Не вернуться,<br /> Навіки пропали!"<br /> Правда, море, правда, синє!<br /> Такая їх доля:<br /> Не вернуться сподівані,<br /> Не вернеться воля,<br /> Не вернуться запорожці,<br /> Не встануть гетьмани,<br /> Не покриють Україну<br /> Червоні жупани!<br /> Обідрана, сиротою<br /> Понад Дніпром плаче;<br /> Тяжко-важко сиротині,<br /> А ніхто не бачить...<br /> Тілько ворог, щ.о сміється...<br /> Смійся, лютий враже!<br /> Та не дуже, бо все гине, —<br /> Слава не поляже;<br /> Не поляже, а розкаже,<br /> Що діялось в світі,<br /> Чия правда, чия кривда<br /> І чиї ми діти.<br /> Наша дума, наша пісня<br /> Не вмре, не загине...<br /> От де, люде, наша слава,<br /> Слава України!<br /> Без золота, без каменю,<br /> Без хитрої мови,<br /> А голосна та правдива,<br /> Як господа слово.<br /> Чи так, батьку отамане?<br /> Чи правду співаю?<br /> Ех, якби-то!.. Та що й казать?<br /> Кебети не маю.<br /> А до того — Московщина,<br /> Кругом чужі люде.<br /> "Не потурай", — може, скажеш,<br /> Та що з того буде?<br /> Насміються на псалом той,<br /> Що виллю сльозами;<br /> Насміються... Тяжко, батьку,<br /> Жити з ворогами!<br /> Поборовся б і я, може,<br /> Якби малось сили;<br /> Заспівав би, — був голосок,<br /> Та позички з'їли.<br /> Отаке-то лихо тяжке,<br /> Батьку ти мій, друже!<br /> Блуджу в снігах та сам собі:<br /> "Ой не шуми, луже!"<br /> Не втну більше. А ти, батьку,<br /> Як сам здоров знаєш;<br /> Тебе люде поважають,<br /> Добрий голос маєш;<br /> Співай же їм, мій голубе,<br /> Про Січ, про могили,<br /> Коли яку насипали,<br /> Кого положили.<br /> Про старину, про те диво,<br /> Що було, минуло —<br /> Утни, батьку, щоб нехотя<br /> На ввесь світ почули,<br /> Що діялось в Україні,<br /> За що погибала,<br /> За що слава козацькая<br /> На всім світі стала!<br /> Утни, батьку, орле сизий!<br /> Нехай я заплачу,<br /> Нехай свою Україну<br /> Я ще раз побачу,<br /> Нехай ще раз послухаю,<br /> Як те море грає,<br /> Як дівчина під вербою<br /> Гриця заспіває.<br /> Нехай ще раз усміхнеться<br /> Серце на чужині,<br /> Поки ляже в чужу землю,<br /> В чужій домовині.
[1839, С.-Петербург]