Тим, хто дарує людям Вічну<br />
Мудрість книг — присвячую.

У тиші Храму, де живуть слова<br />
І мови, й пісні рідної до болю,<br />
Ти, опромінена і трепетно жива,<br />
Чаклуєш всіх Великою Любов'ю.

Хвилюєш душу, як лиш зазвучить<br />
Рядок, що сяє в променях світання,<br />
Або коли осінньо-ніжна мить<br />
Враз спалахне кольорами востаннє.

А серце — тук!.. Щемливе серце: тук!<br />
І ще раз: тук!.. І не дає спокою...<br />
У тиші Храму Книг той перегук —<br />
Це світ краси, народжений тобою.

І я черпаю із його криниць,<br />
Немов з молитви на саму Покрову,<br />
Тепло і ласку маминих зіниць<br />
І вільну Правду в українськім слові.

То як мені, вже сивому в літах,<br />
Перед тобою не склонить коліно!..<br />
О Мудросте, захована в книжках,<br />
Ти невмируща й у віках нетлінна.