Дніпро, Дніпро…
Дніпро, Дніпро…
Дніпро, Дніпро! Ти покохав,<br /> Як матір, Україну,<br /> Ти рідним братом и став<br /> І другом до загину.
Давно колись, в часи війни,<br /> Гуляв ти з козаками,<br /> Носив на плечах їх човни,<br /> Ховав очеретами.
Але думки летять в віки,<br /> У час походів княжих —<br /> Хіба ж не ти встеляв шляхи<br /> Єдвабом, шовком вражим?
Хто ж чеше кучері твої<br /> І мед-вином частує?<br /> Хто сріблом пояс тобі тче<br /> І золотом гаптує?
Вітри розчісують тебе,<br /> Річки вином частують,<br /> Русалки пояс тобі тчуть<br /> І золотом гаптують.
Дніпро! Хто бачив раз тебе,<br /> Не зможе вже забути.<br /> Ти наче вільний, як орел,<br /> В кайдани не закутий.
Ти тихо в день ясний пливеш,<br /> Заглиблений в минуле,<br /> І сумно згадуєш про тих,<br /> Що вже давно поснули.
На кого ж думкою куєш<br /> У кузні свою зброю?<br /> Крилаті іскри золоті<br /> Кого зовуть до бою?
Чому ти часом в день ясний<br /> Кувати перестанеш?<br /> Чому насупишся, як сич,<br /> Темніший ночі станеш?
І хвилі буйні поженеш,<br /> Неначе чорні коні,<br /> На сірі скелі й береги,<br /> На греблі-перепони?
Та все ж розіб'ються вони<br /> В боях нерівних, лютих,<br /> І знов застогнеш тяжко ти,<br /> І знов невільник скутий.
Та в ранній час весни, коли<br /> Все в світі хоче жити,<br /> Немає сили і тобі<br /> Конати і тужити.
І знов, могучий, кличеш ти<br /> Боротися за волю,<br /> І хвилі вже твої летять,<br /> Гудуть, ревуть по полю.
І ти вже, сивий, не Дніпро,<br /> А ціле буйне море!<br /> Лише твої тепер степи,<br /> Поля, ліси і гори.
Невільник, вбогий вчора ще,<br /> Сьогодні — цар розкутий...<br /> Дніпро! Хто бачив раз тебе,<br /> Не в силі вже забути.
Коли збагне думки твої<br /> Рибалка в час вечірній,<br /> Уже до смерті стане він<br /> Тобі товариш вірний.