Радосте горньої музи! Колись ти стихії змирила,-<br />
Знову, благаю, прийди; хаос часу погамуй!<br />
Битву шалену спиняй небесною піснею миру,<br />
Поки роздвоєне в нас єдність ясна не пойме,<br />
Поки людини днедавня натура — спокійна, могутня —<br />
Радо не витоне знов з клекоту димних часів.<br />
В серце збідніле народу вернись, красото життєносна,<br />
Входь у гостинні доми, в храм сиротливий вернись!<br />
Хоч Діотіма живе, як квіти ніжні зимою,<br />
Духом могутня своїм,— сонця шукає й вона.<br />
Сонце духу, проте, найпрекрасніший світ, закотилось,<br />
I серед ночі, в мороз, бурі гнівливі гудуть.