Дім за зорею
Дім за зорею
Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,<br /> і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п'янко.<br /> Від'їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.<br /> До інших зір молитимусь і інших ждати ранків.
Набрезклі пуп'янки бубнявіють в клеїстій піні,<br /> як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть,<br /> і крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній,<br /> аж пригорщами пахощів у чаші квіття сипне.
Зелена ніч рослин душна екстазою знемоги,<br /> у скорчах розкоші кущі, коріння й пальці й листя<br /> насіння вибухає, й місяць коле землю рогом,<br /> аж згасне днем закритий, що, мов змій, за ним іскриться.
Коріння в черепах мерців сукате й соковите,<br /> життя встромляє свердли гудзуваті в кубла смерті,<br /> і дуб прискакує до дуба — два боги сердиті,<br /> ударивши з розгоном в пні, сплітаються уперті.
Вирують кола світляні — невломні мотовила,<br /> ось благовіщення світанку — й сонце ніч розмеле.<br /> Пий сьому чарку радощів! Хай серцю хміль і крила!<br /> Поезії кипучої і мудрої, мов зелень!
Живу коротку мить. Чи довше житиму, не знаю,<br /> тож вчусь в рослин сп'яніння, зросту і буяння соків.<br /> Мабуть, мій дім не тут.<br /> Мабуть, аж за зорею.<br /> Поки<br /> я тут, інстинктом чую це: співаю — тож існую.
Під шкаралущею землі булькочуть рвійні води,<br /> крайнебо в млах фіялкових за ранком, мов за муром.<br /> Від'їду вже з долонями на лірі сонця сходу,<br /> співаючи хвалу надлюдським і рослинним бурям.
1936