Диковина
Диковина
Ішли у город дечого купити<br /> Два чоловіка із селян —<br /> Гордій та Севастян.<br /> Гордій умів на світі жити,<br /> Куток свій щиро поважав,<br /> Далеко щастя не шукав,-<br /> Шукають щастя нещасливі,-<br /> Воно само його знайшло,<br /> В своїм добрі, на рідній ниві<br /> І виросло, і розцвіло.<br /> От Севастян — се друге діло;<br /> Тому інаково щастило,<br /> Не близький світ топтав:<br /> Не тільки в Крим ходив, в Туреччині бував,<br /> Далеко десь, аж біля моря;<br /> Набрався розуму, довідавсь дива й горя;<br /> Один був гріх: і не дихне,<br /> Як не брехне.<br /> — Що,— каже,— тут ми топчемось з тобою,<br /> Мовляли, з хати до млина?<br /> Он за балканською горою —<br /> Чудесна, брате, сторона!<br /> Жаль про одно, погана доля склалась:<br /> Не знать кому вона досталась…<br /> Згадав я огірки… які вони у вас?<br /> Буває, нічого й кусати,<br /> А там — не тільки більші нас,<br /> Ще більші навіть хати! —<br /> Зареготавсь Гордій і став йому казати:<br /> — Так як же його в біса їсти?<br /> Сокирою рубать? Гуртом, чи що б то, гризти?<br /> — Еге,— зам’явся Севастян,— гуртом їдять.<br /> — Диковина! — Гордій мовляє.-<br /> Чого на світі не буває!<br /> От хоч і тут… чи бачиш той місток?<br /> Надивовижу всім турецький огірок,<br /> А наш місток диковина не тая,<br /> Чи є в Туреччині такая?<br /> — Що ж там таке? — питає Севастян.-<br /> Який там бог послав талан?<br /> — Такий талан,— Гордій йому мовляє,-<br /> Що декого до смерті налякає.<br /> Правдивий чоловік і їдь, і йди,<br /> Не сподіваючись біди,<br /> Ану поткнись брехун — утне такую шкоду:<br /> Розсунеться — і той шубовсть у воду.<br /> Була торік тут приключка страшна:<br /> Шубовснув пан один і старшина.<br /> — Он воно як! Се дивне діло!<br /> Признаться, де вже я не був,<br /> Такого дива і не чув…-<br /> Промовив Севастян несміло.<br /> — Ото ж то й то! — плете Гордій.-<br /> Місточок неабиякий!<br /> Твій огірок — диковина сказати —<br /> Нехай би як гарбуз, а то ще більше хати! —<br /> Розсердивсь неборак: — Який ти молодець!<br /> Попереду ще треба знати,<br /> Які там в біса хати —<br /> Неначе курінець,<br /> Такі, що ледве можна влізти,<br /> Лягти або присісти.-<br /> Отак балакають, ідуть,<br /> Вже й потомилися, аж ноги волочуть.<br /> До города дорога й не далека,<br /> Не забариться б перейти,<br /> Та як на те така стояла спека,<br /> Що й місця не знайти;<br /> У холодку — і там парня, аж в’ялить,<br /> Бо сонечко вогнем неначе палить.<br /> Ідуть… от-от місток… блищить уже й вода.<br /> "От,— дума Севастян,— біда…"<br /> — Та й душно ж! — каже він,— морока!.<br /> А що, бак, річка тут глибока?<br /> — Найглибше під містком, сажнів у два води,-<br /> Сказав Гордій,— а далі хоч бреди,-<br /> Прехитра, пане-брате, річка,<br /> Дарма що невеличка,-<br /> Одначе Севастян придумав, що сказать:<br /> — Бач, курява яка, чобіт і не пізнать…<br /> Ходім ми просто через річку;<br /> Обмиєм чоботи та й вийдем на травичку,-<br /> І ближче, і чистіш.<br /> — Еге,— додав Гордій,— і охвітніш…
Брехню, як бачте, добре чеше<br /> Мій Севастян,<br /> А інший неборак із городян<br /> І Севастяна перебреше.<br /> 1891.